«Незручні»

Люди у притулці для престарілихКоли ми вперше прийшли до притулку «Милосердний самарянин», там якраз прощались з одним із пожильців. З неба сіявся дрібний дощ. Молодий священник не боїться дощу, проповідує довго і натхненно.

Обличчя покійного я не пам’ятаю, бо я так і не змогла на нього подивитися. Знаю тільки, що то був чоловік. Зате я добре пам’ятаю обличчя тих чотирьох, що змогли вийти на заупокійну. Я боялася перевести погляд на покійного і побачити в них щось схоже. Оту саму печать. А може готовність. Покірність. Чекання.

Чекають тут в основному Її. Нас вже не чекають. Бо ми не приходимо. А вона – до страшного пунктуальна.

Їх всього 23. Хоча слово «всього» тут абсолютно недоречне. Їх аж 23 – непотрібних мам, зайвих бабусь, незручних дідусів, забутих сестер і братів.

Хочу вас познайомити з ними. На жаль, не зі всіма, більшість не можна «світити», бо «рідним буде неприємно». Вашу ж… Ет!


Це Поліна Павлівна. Такий собі ресепшен «Милосердного самарянина». До неї відправляють таких як ми - випадкових відвідувачів-новачків з рожевим бажанням погомоніти з бабунями. Потім вже можна пробувати йти далі, до лежачих і не при пам’яті. Полина у притулці для престарілих

Поліні Павлівні 88. Десь є онуки. Десь правнуки граються її двома десятками медалей. Ця мила бабуня пройшла війну в статусі писаря стрілкової роти, ці руки написали на Рейхстазі «От Кубани до Берлина». Полина у притулці для престарілих

Вже рік як баба Поля не ходить. Атрофія м’язів ніг. Полина у притулці для престарілих

Поліна Павлівна – одна з небагатьох тут, хто ще може читати. І мабуть, це здорово її рятує. Зачитала до дір подаровану онучкою книгу «Любви все звания покорны». Мріє встигнути перечитати Дюма «Королева Марго».
Полина у притулці для престарілихПолина у притулці для престарілих


Раїса Іванівна після інсульту майже не ходить. Високий тиск, боїться впасти десь посеред вулиці. Їй 73.Раиса у притулці для престарілих

Її місце – біля вікна. Для багатьох тут вікно – єдиний зв’язок зі світом ззовні. На запитання, чого б хотілося, Раїса Іванівна зітхає: «Та вже нічого не хочеться…» і ледь чутно: «Ходити…» Раиса у притулці для престарілих


Євдокію Карпівну ледь видно за ковдрами. Та й відкинути їх самостійно їй вже важко. Зате ще є сили віджартовуватися від директора Івана Івановича, який, як дитині, поправляє їй хустину і каже, що «пора на ланку».
Дуня у притулці для престарілихДуня у притулці для престарілих

Бабуні Дуні 95 років. В неї тонкі худі руки і небесні очі.Дуня у притулці для престарілих

Вона погано чує, а тому невпопад ділиться своїм: «Тут ми’ добре, доню, тут добри люде…» Тисне руку скільки стає сил і посміхається…
Дуня у притулці для престарілихДуня у притулці для престарілих


Це Люда. В неї дуже теплі очі, що всміхаються крізь сум. Люді 62. Сусідки по кімнаті співчутливо кивають в її бік: «Синів поховала, залишилась зовсім сама, тепер тут…» Вона говорить тихо, запрошує сідати. Вона така домашня в цьому халаті. Ця домашність вирізняє її серед інших.Люда у притулці для престарілих

Надто рано Люда потрапила сюди, не встигши розгубити ось цю домашність. Їй би ще гукати вечеряти і з удаваною хмурістю збирати розкидані іграшки, але ж немає кого, немає чиї… В подарунок Люда просила принести їй стаканчик «простого білого морозива»…Люда у притулці для престарілих

Загалом прохання у мешканців «Самарянина» такі прості, як в нерозпещеної дитини.

Євдокія Мефодіївна практично не чує, до глухоти ще не звикла і часто починає плакати, силячись почути співрозмовника. Просить принести книги з крупним шрифтом.

Ліда скута паралічем вже сім років. Вона худа-худа і втомлена. Просить принести лимонад…
Икона

Всіх, в кого є рідні, фотографувати не можна. Знову ж таки, щоб зайве не тривожити і не засмучувати їх тими, про кого вони намагаються забути. Одна жінка сказала, що її син – депутат десь в Росії і ось-ось має її забрати.
Обід у домі для пристарілих

Фотографії цієї бабуні теж публікувати не можна - в неї хтось є і цьому комусь буде неприємно… Але я хочу показати вам хоча б її посмішку. Ця бабуся нічого не чує і, як стверджує сусідка по кімнаті «зовсім нічого не розуміє»… Але гляньте на ці два фото: перше зроблено, коли я тільки підійшла до ліжка - бабуся дивиться на мене трохи злякано і насторожено (очі в неї сині-сині), друге – після того, як я потримала її за руку…
Насторожена бабусяПосмішка бабусі

Ця бабуся розуміє більше за багатьох з нас!!!

Наталка Бардалим
Фото автора

 

2 5 1 5 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (2 голоси(ів))
Коментарі  
+2 # Татьяна 06.11.2013, 06:38
Дай Бог здоровья, терпения, сил и тепла в душе всем, кто в этом принимает участие и там же живет. Особенно моему любимому крестному Галушке Ивану Ивановичу. Пусть Бог Вам всем помогает.
Відповісти
+3 # Василь 22.10.2013, 19:48
Дуже хороша,трогател ьна й душевна стаття!
Яка ти розумничка,Ната лочко,що торкнулася такої важливої теми!
Відповісти
Додати коментар

Cookies допомагають нам поліпшити наш веб-сайт і підбирати інформацію, яка підходить саме вам. Використовуючи цей веб-сайт, ви погоджуєтеся з тим, що ми використовуємо cookies. Якщо ви не згодні – залиште цей веб-сайт.
Детальніше Приймаю