Танька сердито (наче воно в чомусь було винне!) гризнула яблуко і вкотре спробувала зосередитися на своєму в журналі.

Але літери стрибали перед очима, а з голови все не йшов Сашко і той телефонний дзвінок...

Танька дивилася на блискучого від глянцю й голлівудського шику Бреда Пітта, а бачила розгублене обличчя коханого, яке під поліфонічні «Золотые купола» з його ж мобілки зникло за дверима ванної... Разом із мобілкою.

Хто телефонував? Чого він так наполохався? Нестримний потік Таньчиних думок, готовий уже ось-ось вихлюпнутися назовні зрадливими сльозами, нарешті таки забуксував на білосніжній бредо-піттівській посмішці.

Сяк-так Танька дочитала інтерв’ю голівудського красеня, далі була пречудова стаття про відомих в історії товстунок – Танька замріяно щипнула себе за досить таки пухкенький бочок і навіть всерйоз замислилася, чим же таким вона могла б прославитися. Серцебиття, а з ним і хід Таньчиних думок поступово повернулися до норми. Але ненадовго...

Танька потяглася за наступним яблуком, смачно гризнула його за рум’яний бік і перегорнула сторінку.

Це вперше яблуко здалося Тетяні таким кислим-кислим: через увесь розворот улюбленого журналу красувався заголовок: «6 ознак чоловічої зради».

Досить гарними сірими очима, на які вже наверталися перші сльози, Танька пробігла абзац навмання:

«...Мобільник завжди з собою. Раніше він спокійно залишав свій стільниковий на видному місці й спокійно відповідав при тобі на будь-які телефонні дзвінки, тепер він нерозлучний зі своєю «трубою», а розмови по мобільному він веде подалі від тебе – наприклад, у сусідній кімнаті...» 

«У ванній, у ванній кімнаті...» – майже беззвучно прошепотіла Танька, і на журнальний глянець крапнула щедра жіноча сльоза.

Ось тобі й на! Вони живуть із Олександром уже 9 років, завтра ж річниця. Щоправда, живуть просто так, у цивільному шлюбі. Звісно, Тетяна мріяла колись і про білу сукню, і про дівич-вечір, але зараз... Зараз було так гарно засинати на Сашковому плечі, готувати його улюблені курячі котлетки, разом мріяти про маленького Сашка чи Сашку... Невже він... невже міг?

Рука знов потяглася за журналом.

«...Ще однією ознакою наявного адюльтеру є незаплановані витрати невідомого вам призначення. Якщо ви помітили, що в сімейному бюджеті з’явилася незрозуміла дірка...»

Ватяними ногами з граційністю підстреленої ведмедиці й зомбі водночас Танька почалапала до шафи. Там, у нижній шухляді, в «щасливій» шкарпетці Сашко тримав свою «заначку». На бадгерівський спінінг. Тремтячими руками Тетяна дістала смугастий «гаманець». Шкарпетка була порожньою...

Не пошкодувавши нещодавно відпрасованого шовкового халата, Танька сповзла на підлогу.

– Це, мабуть, та Лариска. З роботи. Точно. Як вона витріщається на Сашка! Або Ангеліна, однокласниця. Не дарма ж вона так його на зустріч випускників видзвонювала... Або якась блондинка довгонога... Молоденька. Сашко – він такий! Хоч і розповнів трошки, і з залисинкою, але видний мужчина. І машина є. Точно, це підвіз якусь і...

Танька, стримувана лише туго застібнутим халатом, розридалася на повні (4-й розмір!) груди. Гудзик із халата полетів десь під шафу. Продовжуючи схлипувати, дістала з кишені мобільник. Подзвонити йому і все сказати, все-все. Або ні. Краще зразу мамі чи Ольці, давній Таньчиній подрузі. В Ольки було, як завжди, зайнято, а мама... Танька і так знала, що мама «казала ж»... А тому Тетяна поплакала в гордій самоті, трохи заспокоїлася, з’їла ще одне яблуко.

Вирішила зайняти вичікувальну позицію. Бойову. З цим настроєм і пішла готувати вечерю своєму «любителю адюльтера». Борщ вийшов кислий, а котлетки підгоріли.

Сашко повернувся з роботи, як завжди, щоправда, якийсь радісно-збуджений. «Мабуть, таки встиг до ТІЄЇ заскочити...» – подумала Танька і промовисто сердито загуркотіла каструлями, насипаючи вечерю.

А Сашко нічого не помічав. Борщ виїв весь, котлетки похвалив. «Не годує...» – радісно констатувала Танька й підклала коханому котлеток.

Засинали теж, як завжди – обійнявшись. Щоправда, про Сашка чи Сашку не мріяли.

Танька спала тривожно. Їй усе снилися довгоногі блондинки, які гордо дефілювали на своїх півтораметрових ногах із Таньчиними фірмовими котлетками на тацях. Танька кричала їм: «Це мої! Це мої!», але блондинки дефілювали далі.... Коли прокинулася, Сашка вже не було. Зате був його мобільний телефон...

76 хвилин Танька стійко боролася зі спокусою. Об 11:40 її принципи й наслідки високоморального бабусиного виховання полягли смертю хоробрих в нерівному бою з розбурханою цікавістю і зачепленою за живе жіночою гідністю.

– Так-с... Подивимося... Останні виклики. Мама, знову мама, Таньчик, Володимир Васильович, знову мама... О! Віка ЗОЛОТО... Золото, значить?! Ну, нехай тобі те «золото» і котлети смажить!

Телефон описав дугу й приземлився біля Сашкових домашніх капців.

Танька, як розлючена тигриця, металася по квартирі. З-під ліжка спокусливо поглядав Бред Пітт, запрошуючи знову взяти журнал. Танька не встояла.

«...у нього в останній момент з’являються невідкладні справи, «нічні» наради на роботі...»

Таньку перебили «Золотые купола». Ага! «Золото» дзвонить! Танька люто кинулася до вібруючої поміж капців мобілки.

Дзвонив Сашко.

– О, слава Богу, що телефон дома! А я вже думав, що загубив. Як ти, Таньчик? А я сьогодні буду пізно. У нас тут гендиректор прибув. Нарада буде...»

Це була остання крапля. Танька довго й щедро плакала. Дочитала журнал. Без особливих зусиль Танька знайшла в поведінці свого ненаглядно всі шість ознак зради: і надто уважний, запобігливий став останнім часом (вину за собою чує), і в інтернеті подовгу сидить (із «золотцем» воркує!), і голитися почав регулярно... На щастя, відразу після цієї статті йшла наступна – про чоловіків негідників і полігамію. Словом, відклавши журнал, Танька без жодних докорів сумління перейшла до спальні, викинула з шафи Сашків одяг і взялася за ножниці. «Нічого, нічого – «золотце» зашиє!»

Десь на п’ятій сорочці повернувся Сашко. З букетом троянд. О-о-отаке-е-е-нним!

– З річницею тебе. Я... Тань, я так тебе кохаю!

В одному з яскраво-червоних бутонів лежала обручка. Справжня обручка. ЗОЛОТА!

Про таке в Таньчиному журналі нічого не було сказано.

Ліна Таліна

Як помиритися з чоловіком після сварки, якщо винні ви? А як підштовхнути коханого до примирення, якщо винен він, але не розуміє, чим вас образив? Прості інструменти для «ремонту» стосунків після сварки – читайте тут.