Вона гарячково бігала по квартирі, вперше радіючи тому, що їхнє спільне помешкання було однокімнатним. Поспіхом і часто навмання (бо ж після 3 років проживання разом це справді було зробити нелегко) відбирала свої речі й кидала до велетенської спортивної сумки (спадок студентських років) та до свого наплічника.

Так, чашка – її, кавоварка – його, плеєр, здається, теж, подушка у формі серця – його… чи її? На її симпатичному личку яскраво проступали сліди погано прихованого роздратування й розмазаної туші.

Кажуть, молодь зараз «не та» – не тим живе, не те цінує. А чи знаєте ви, чим живе сучасне молоде покоління? Цікавилися ви у своєї дочки, про що вона мріє, у внука – чого він боїться? Хочу познайомити вас з Павлом Шепотьком, йому 26 років, і він організував у рідному Донецьку незвичайний магазин.

Варвара-краса, довга коса… Ох і натерпілася ж Варка від цієї примовки. Бо ж і коси мала довгі-довгі, та й ім’я таке громіздке – Варвара.

Розкішне довге волосся Варці-школярці нічого, крім прикрощів, не приносило: тугу русу косу смикали всі, кому не лінь, а особливі вигадники могли й до стільця прив’язати.

Та й ім’я своє Варя не любила: чому всі навколо Світланки, Тетянки, Маринки: а вона – Варвара?!

Варварою її назвала бабуся Катерина на честь своєї бабусі. Тож своє ім’я Варя уявляла у вигляді старої-престарої бабуні або блідолицьої печальної святої Варвари, яку їй показувала у церкві бабуся.

Словом, не любила мала Варвара ні своє ім’я, ні довгі коси.

Нещодавно російськими ЗМІ прокотилася новина – у Волгограді виявлено доброго маршрутчика! Місцевий водій маршрутного таксі Усуб Кочоян з власної ініціативи безплатно возить вагітних, військових і відмінників.

Сам пан Кочоян пояснює цю дивовижу просто:

Володька прийшов до нас на завод три роки тому. В неповних сімнадцять на завод йдуть не від солодкого життя.

Володька до нас прийшов з інтернату. Очі пронизливо сині, коротко стрижений «їжачок» на потилиці ще намагається трохи витися. Брови широкі, густі, й коли Володька задумується, то одна до одної так і тягнуться. А задумується Володька часто...

У своїх тоді неповних сімнадцять Володька встиг втратити батьків, одружитися й розлучитися. Батько покинув Володьку, коли тому ще й року не було, а від матері-п’янички Володька років у сім років сам пішов. До інтернату.