Козацькому роду нема переводу!

Автор:
Дата публікації:
Доповнено:
Розділ Люди

КозакиРано чи пізно у кожного народу виникає потреба відстоювати свободу своєї землі. В критичний момент кожна нація неодмінно виокремлює зі свого середовища гурт людей, готових захищати свою землю і вести за собою інших. І не слід думати, що це унікальне українське явище! Варто лише згадати загони гуситів чи хорватських граничарів. Всі вони відстоювали свій край. Українські козаки особливі в іншому – вільному козацтву випала честь стати в національній історії державотворчим фактором. Принаймні, так було колись.

Сьогодні в Україні існує кілька десятків офіційних козацьких організацій. На жаль, більшість із них має роль опереткового вояцтва, яке радо посвячує в свої ряди «кого треба», за тією ж логікою роздає ордени і нагороди, розважає почесних гостей з-за кордону…

Чи є в України щось більше, ніж любителі на свята показово махати бутафорськими шаблями та вдягати шаровари з місцевого клубу?

Я впевнена, що є…

Наші герої абсолютно різні. Різний вік, різні професії, різні мрії. Але є у цих чоловіків дуже важлива спільна риса – вони чітко усвідомлюють своє національне коріння і пишаються ним.

Дмитро Череп: «В українського козака має бути український кінь!»

Козаки з барабанамиДмитрові всього двадцять. Але це не заважає йому разом із батьком хазяйнувати, а краще буде сказати – козакувати на власній Ічнянській Січі (с. Петрушівка Ічнянського району Чернігівської області) і паралельно навчатися в інституті туризму у Києві.

12 років тому батько Дмитра Микола Череп почав будувати свій Соколиний хутір. Сьогодні Соколиний хутір – перлина зеленого туризму в Україні. Завітати туди можуть усі бажаючі.

Уже багато років Микола Череп займається українськими та східними єдиноборствами. Спочатку була практика під час служби у військовому спецпідрозділі в Середній Азії, потім працював у приватній охороні, а сьогодні разом із сином козакує: «Я продовжив військову справу, тільки тепер на хуторі, на рівні козацтва», – пояснює Микола, а ще наголошує: «Ми ні до кого себе не відносимо, окрім воїнів».

Черепи, і батько, і син, носять козацький одяг – точну копію того, який носили запорізькі козаки. Ескізи роблять за архівними описами і малюнками, шиють тільки з льону та сукна.

Череп-молодший – майстер козацького герцю, джигітовки (їзда на коні, під час якої вершник виконує різноманітні акробатичні трюки) і фехтування на шаблях. Джигітовці навчався у самого Олега Юрчишина, керівника кінного театру, який неодноразово виступав навіть перед королевою Великобританії.

Козаки з шашкамиУ любові до цього давнього козацького мистецтва Дмитро не самотній: «підсадив» на джигітовку друзів – Дмитра та Іру. Виступи нерозлучного тріо зачаровують!

Хлопець мріє розводити коней української верхової породи. Каже, в українського чоловіка має бути український кінь!

Свого першого коня він осідлав ще в дев’ять років, сьогодні він особисто опікується і займається з сімома скакунами.

На запитання, чи вважає себе Дмитро справжнім козаком, хлопець усміхається: «Я ще не козак, я ще тільки вчуся. Яким має бути сучасний козак? Ви розумієте, сьогодні сутність козака не в тому, щоб воювати і нападати… Хоча, при потребі ми повинні бути готові захищати інтереси свого народу. Козак, та й кожна свідома людина має знати свої корені, знати свій рід. Я хочу розвивати наше, українське, нашу культуру. Безсумнівно, козак має бути поза політикою. Політика тільки розділяє людей, а наша козацька сила – у єдності!»

Характерник Вогнедар: «Козака видно не по шароварах»

З Вогнедаром ми познайомилися в тіні славнозвісних дубів Холодного Яру, де козак збирає біля себе юрби туристів. Малеча проситься покататись верхи на Вогнедаровій конячці Ладі, а от підлітки і дорослі жадібно слухаю розповіді і настанови козака. Попалася на вудку красномовного характерника і я – слухала Вогнедара разом з іншими туристами понад годину.

Козак ВогнедарЗа паспортом Вогнедар – Віктор Яценко.

– У мене є ще три імені, але то не для загалу. Імена я отримував протягом тривалого часу, у відповідності до тих знань, що зумів добути. Розповідати про це дуже довго і це вартує цілої книжки. Я послідовник Ведичної Філософії і провідник Дани, Богині Життя. У мене є ще три імені, – одне для відаючих, друге для Богів і третє для Велеса. Це своєрідні ключі доступу, джерела енергії і канали єднання. Вогнедар – той, що дарує вогонь свого серця.

Вогнедар – язичник. Вірить у старих слов’янських богів. До сучасних козацьких об’єднань ставиться скептично:

– Я не належу до жодних об’єднань, і в мене немає вождів і ідолів, а також жодних ілюзій стосовно намірів інших.

Козацьких об’єднань дуже багато, але я їх називаю «мальованими». Звичайні люди об’єднуються на основі патріотизму, не маючи ні знань, ні вміння. Хоча інколи трапляються групи бойового гопака з елементами психологічної підготовки. Але зараз вони переслідуються. Гопаківці маскуються під фрі-файт, кікбоксінг, або взагалі зникають. Зате «мальовані» процвітають буйним цвітом – десь беруться гроші, екіпіровка, транспорт, горілка, закуска і на цьому фоні заграють генерали, урядовці, політики... У шаровари можна вдягти навіть мавпу, і буде дуже схоже на сучасних «мальованих». Козака видно, навіть якщо він у драній сорочці чи джинсах, – уважні, злегка іронічні спокійні очі, честь і гідність, вірність і відданість як спосіб життя, і найголовніше – він вільний! Таких мало, але вони є, свідомо чи несвідомо вони наслідують правила, що закладені у їхніх генах.

Як і більшість людей у Мельниках (Чигиринський район Черкаська область), Вогнедар з дружиною тримають господарство. Втім день починається зі справ духовних, а не господарчих.

– Рано вранці спілкуюся з Даною, Велесом, при потребі з іншими Богами – навчаюсь. Потім фізпідготовка, порання по господарству, наступне – сніданок. Далі пишу книгу, знов іду до господарства, вечеря, книга, інтернет, книжки цікавих авторів...

Дбаю невелику пасіку, доглядаю кобилу, працюю по господарству, дуже люблю вирощувати сад, виноград, квіти, і маю величезне задоволення від того, як все це пробуджується, викидає перші листочки, цвіте, зав’язує плід... Багато спілкуюся з людьми, бажаючих веду магічними стежками потойбіччя і намагаюся показати красу і досконалість нашого світу. Написав книжку, зараз пишу другу. Головне заняття, як це не пафосно звучить, служіння Великій Богині. Від чого маю неймовірну радість і щастя.

Козак ВогнедарЛюблю фільми, що мають глибокий сенс. «Пропала грамота», «Той, що пройшов крізь вогонь», «Аватар» та інші, де заховані зерна знань, або ключі, що їх відкривають. Зараз іде найзапекліша війна за всю історію людства. Її майже ніхто не бачить, через те й гине велика кількість людей, бо думають, що війна – це бомби, ракети, кулемети... Козаки в тому вигляді, якими вони були у середньовіччі, вже не повторяться і не потрібні. Зараз – це усвідомлювати себе, точно себе ідентифікувати, бачити загрозу і правильно уникати її. Кидатися під танк із шаблею – дурна затія, на яку зараз нас і штовхають, аби позбутися патріотів. Нам ніхто не розповідає про раси, цикли розвитку, рефлекси психіки і особливості свідомості. Але там і ховається ключ до виживання в цьому, вже мертвому світі. Найголовніше – це досягнення власної досконалості. Не заради влади над іншими, а заради влади над самим собою. Свідомістю керувати не потрібно, її треба пробуджувати, якщо вона, звичайно, присутня. Свідома людина вільна і вплив на неї неможливий.

Вогнедар переконаний, у Холодному Яру криються справжні скарби. Але не ті, які можна вкрасти чи продати…

– Приїздив тут до нас пошуковий клуб із Москви. У них апаратура вказує пустоти під землею на глибині 15 метрів. Карти Холодного Яру такі, яких ні в кого в Україні немає. Ставили в лісі намети й тихцем копали. Просили мене допомогти побачити тутешні скарби. Я кажу: «Ви приїхали грабувати мій народ і хочете, щоб я вам допоміг?» Їм пощастило, що нічого не знайшли. Узагалі, археологів не люблю. Копають-копають, а в музеях нічого нема. Одні черепки виставлені. Усе давно у приватних колекціях.

Але насправді Силу вкрасти не можна: її можна здобути лиш власною працею і матимеш лиш те, що здобув, її не можна подарувати чи забрати…

В’ячеслав Шевченко: «Звання козака треба заслужити»

В’ячеславу Шевченку 33 роки. Він засновник школи рукопаш гопака в Кіровоградці. Бойовими мистецтвами В’ячеслав займається вже понад 20 років: чорний пояс з карате, численні перемоги на престижних турнірах. Світ юного і перспективного каратиста перевернувся, коли хлопець почув про український гопак як бойове мистецтво. Сталося це, як не дивно, під час перегляду телепрограми «Брейн-ринг». Ведучий задав командам питання: «В Японії – карате, в Росії – самбо, в Кореї – таеквондо, а в Україні..?» Відповідь пролунала тої ж миті: «Гопак!»

В’ячеслав був вражений – хлопець і гадки не мав, що гопак – бойове мистецтво. Хотілося дізнатися більше, але де? Інформації про бойовий гопак ніде не було. Але коли людина чогось дуже сильно прагне, життя посилає їй підказки: на Петрівці в Києві натрапив на книгу про рукопаш гопак! Далі було навчання в тренувальних таборах та у відомого майстра рукопаш гопака Миколи Величковича.

Козаки гопаківціНа подив близьким і собі самому В’ячеслав почав спілкуватися українською мовою, а раніше ж спілкувався виключно російською!

Спочатку тренувалися з друзями на стадіоні. Поступово до хлопців приєдналися мимовільні глядачі цих занять, гурт бажаючих займатися давнім українськими бойовим мистецтвом зростав. Коли похолоднішало, хлопці винайняли приміщення, а всіх бажаючих вчитися бойовому рукопаш гопаку довелося вже ділити на вікові групи…

В’ячеслав згадує, коли ще малим бавився солдатиками, завжди давав кожному особливе ім’я відповідно до його бойових здібностей. І тільки сьогодні він уже розуміє, що та дитяча гра мала свої українські корені:

– Історія використання прізвиськ і бойових псевдо в Україні дуже глибока: якщо на Січі прізвисько виконувало лише номінативну роль, то в часи УПА воно носило іншу функцію – безпеки. Уявіть, що всіх своїх знайомих ви знаєте лише за прізвиськами, а справжні імена і прізвища залишаються загадкою. У війну навіть під час катувань, як би не старались вороги, навіть якби й самі захотіли – ви не змогли б сказати прізвища друга, бо ви його і не знаєте…

Самого ж В’ячеслава більше знають як Росомаху. Це псевдо він отримав від своїх побратимів за швидкість реакції та витривалість у бою.

Своїх гопаківців Росомаха виховує за суворими козацькими звичаями. Я особисто була свідком того, як двоє хлопчаків за зрив дисципліни під час екскурсії (а гопаківці багато їздять визначними історичними місцями України) тут же безЄ у них і особлива процедура примирення: почубились-посварились – мають обійнятися за плечі і разом присідати, примовляючи «Я – твій брат, і ти – мій брат».

Дисципліна в колективі – на найвищому рівні! Коли хтось із підопічних провиниться у школі, вчителі в першу чергу телефонують В’ячеславу, а вже потім батькам. Адже «за діло» Росомаха може відлучити від занять, а це для юних гопаківців найбільша кара.

Зараз окрім занять зі своїми групами Росомаха також займається з нещодавно відкритими кадетськими класами у Кіровоградській школі-інтернаті «Сокіл». Каже, розвиток спортивно-патріотичного виховання в українських школах – це дуже важлива справа.

Як і попередні мої співрозмовники, В’ячеслав Шевченко величати себе козаком не поспішає: «На мою думку, звання «козак» треба заслужити. Я б дуже пишався, аби про мене так сказали: «Він – козак».

Спілкувалася Наталка Бардалим

Оцініть, будь ласка, статтю
Поділіться посиланням у соцмережі

Читайте також...

Мурашки – шкода і користь

Мурашки – шкода і користь

Мурашки всеїдні, харчуються живими і мертвими комахами, солодкими виділеннями попелиць і кокцид, нектаром, соком, що випливає з ран, насінням рослин, ...

Читати далі...
Павло Шепотько: «Ми схожі на секонд, але цілі у нас зовсім інші ...»

Павло Шепотько: «Ми схожі на секонд, але…

Кажуть, молодь зараз «не та» – не тим живе, не те цінує. А чи знаєте ви, чим живе сучасне молоде покоління? Цікавилися ви у своєї дочки, про що вона м...

Читати далі...
Сяюча шкіра обличчя зранку

Сяюча шкіра обличчя зранку

Не завжди зранку наша шкіра прокидається разом із нами і, як наслідок, – потребує додаткового «збадьорення». Як розбудити свою шкіру в домашніх умовах...

Читати далі...
Як навчити дитину засинати самостійно

Як навчити дитину засинати самостійно

Вашому двох-трирічному малюкові пора спати, а у нього сну в жодному оці: то пити хочеться, то їсти, то світло на хвилиночку потрібно включити, то в ту...

Читати далі...
Чи зможу я народити без щитовидки?

Чи зможу я народити без щитовидки?

Рік тому мені зробили операцію в Інституті ендокринології – повністю видалили щитовидну залозу. Тепер я живу на гормонах (кожного дня на голодний шлун...

Читати далі...
«Моя клумба – на полотні…»

«Моя клумба – на полотні…»

Потяг «садити що-небудь в землю, щоб проізростало», як писав Довженко, в українок, здається в крові. Городи, дачні ділянки, клумби і навіть підвіконня...

Читати далі...
Дитина боїться йти до школи – що робити?

Дитина боїться йти до школи – що робити?

У переважній більшості випадків небажання дитини йти до школи – не лінь, а страх залишити без підтримки батьків. Дитині страшно опинитися в незнайомом...

Читати далі...
Мій ласкавий і ніжний…

Мій ласкавий і ніжний…

Вам набридли нескінченні розмови подруг ні про що? Ви втомилися від самотнього нудьгування на кухні чи біля телевізора в очікуванні постійно зайнятого...

Читати далі...
Ігри для всієї родини

Ігри для всієї родини

Що, окрім загальної квартири, об'єднує кількох людей в сім'ю? Дружні недільні обіди, затишні спільні вечері, великі сімейні свята ... Але ось, застілл...

Читати далі...

Додати коментар


Захисний код
Оновити

 
Загрузка...