• Люди
  • Яна Джангірова: «Долю не обіграти. Згодна на нічию»

Яна Джангірова: «Долю не обіграти. Згодна на нічию»

Яна Джангирова«Чи можна висловити все однією фразою? Повірте, можна. Найзаповітніші, доленосні слова (про що б не йшлося) уміщаються в одному реченні: «Я кохаю/не кохаю тебе», «Я йду від тебе», «Вже нічого не можна зробити», «В тебе ще один шанс»… Решта – лише фон…» – так вважає наша сьогоднішня гостя Яна Джангірова.

Яна – майстер слова. Саме «майстер». Вона знає й любить Слово. Вона довго й копітливо працює над ним, надає йому форму, блиск, емоцію, гостроту. Вона вміє подружити слова між собою – і вже складно повірити, що вони могли звучати в інших сполученнях!

Джангірова володіє словом в усіх його проявах: публіцистика, фельєтони, худножня проза, поезія… Але її стихія – афоризми. Як вона сама говорить, «це жанр для розумних та ледачих чи нетерплячих і талановитих». Познайомитися ближче з нетерплячо-ледачо-талановитою Яною Джангіровою ми й пропануємо вам сьогодні.

Яна Джангірова– Яно , розкажіть про себе. Чим і для чого ви живете?

– Це мені відразу нагадало афоризм: «Розкажіть про себе. Втім не будемо про сумне». Насправді, мені не дуже подобається розповідати про себе особисто, тим більше що багато фактів біографії і так стануть відомими у процесі нашої розмови. Чим живу? Напевно, тим же, чим і всі: затяжними буднями і рідкими святами, неочікуваним щастям і постійною боротьбою, реалізованими планами і нездійсненними мріями. Для чого або для кого… Можу відповісти: не тільки для себе, це абсолютно точно. Я не з тих людей, яким цілком достатньо своєї особистої присутності у цьому світі.

– Коли ви почали писати?

– Перші оповідання з’явилися у 17 років. Я писала їх «у шухляду» і майже нікому не показувала, але, на жаль, вони потім загубилися. І ось декілька років тому я вирішала їх відновити по пам’яті, але вже написати виходячи зі свого теперішнього розуміння і сприйняття життя, як би це пафосно не звучало. Що стосується віршів, то я ніколи не позиціювала їх як поезію. Це не вірші, це просто почуття у подобі слів. А перші афоризми зʼявилися пізніше, коли я вже активно працювала в журналістиці.

– Про що мріяли в дитинстві?

– У мене не було конкретної мрії, але ще в дитинстві дуже подобалося обігравати різні ситуації. Я вибудовувала цілі сюжети з участю спочатку вигаданих героїв, а потім реальних людей. Це, напевно, і сформувало вміння писати про те, чого зі мною насправді не було, але могло трапитися.

Джангірова Яна– Як зʼявилися перші афоризми?

– Зовсім випадково. Якось у звʼязку з однією життєвою ситуацією в голову прийшла лаконічна й точна фраза, яка мене розсмішила. Після цього варто було думці за щось «зачепитися» – і такі фрази народжувалася регулярно. З якогось моменту я почала їх записувати, просто щоб не забути, а потім вирішила віднести в популярний в Арменії тижневик «Ефір» де була рубрика авторських афоризмів. Їх не тільки надрукували, але й запропонували приносити підбірки регулярно, за що я дуже вдячна, тому що це стало вдалим творчим стимулом. Так у мене зʼявилося заняття, яке і через багато років являється моєю віддушиною.

– Афористика – складний жанр?

– Найскладнішій! На прохання одногу журналу я написала есе на тему: афоризм – це жанр для розумних і ледачих. Але, звичайно, це жарт. Насправді, якщо бути розумним, але ледачим (маю на увазі лінощі розуму), нічого не вийде.

– Сьогодні афоризми дуже часто використовуються в якості статусів на особистих профілях у соцмережах. Чи може це вплинути на популярність цієї форми літератури?

– Однозначно так, і вже вплинуло. Мене дуже тішить, коли афоризми використовуються у якості статусів. Навіть якщо це всім відомі фрази, краще зайвий раз їх згадати, чим читати, хто що зʼїв на обід і коли прокинувся.

– Чи не турбує вас той момент, коли, стаючи популярним у Мережі, афоризм або оповідання часто втрачає свого автора?

– Дуже турбує. Аби ви тільки знали скільки раз мені доводилося із цим стикатися. Особливо це стосується афоризмів – у кращому випадку, виявиш на якомусь ресурсі без підпису, але іноді люди ставлять під ними своє імʼя. Кумедно читати коментарі до цих афоризмів, в яких дуже хвалять «автора», а він прихильно все це приймає. Звичайно, мені доводиться вступати у переговори із цими новоявленими «співавторами», але ж ви розумієте, що за всім не встежиш.

Джангірова Яна– Ви займаєтеся журналістикою, пишете вірші й художню прозу, формулюєте афоризми… Де робота, а де хобі, якщо є таке розподілення?

– Звичайно, таке розподілення існує. Проза й афористика спочатку були тільки хобі. Журналістика тривалий час була основним заняттям, хоча, після того як я отримала другу вищу освіту, у мене зʼявилася і друга робота, не повʼязана із творчістю. Через таке розподілення на обовʼязкову й улюблену роботу у мене ніколи не було внутрішнього дискомфорту. Я знаю, що найкраще в житті вмію писати тексти – і великі, і маленькі, і всього в одну фразу. А якщо улюблена справа не приносить матеріальних благ, як це часто буває, потрібно шукати можливість забезпечення стабільної бази і продовжувати писати із задоволенням.

– Кажуть, без досвіду та дурості будь-яка мудрість фальшива. Чи справедливо це твердження для вас? Чи можна сказати, що кожний ваш афоризм – наслідок пережитого?

– Якщо мова іде про так звану життєву мудрість, то я з вами погоджусь. Що стосується особисто мене, то в афоризмах я найбільше люблю гумор та іронію, тому навіть якщо це пережите, намагаюсь не нагнітати трагізму. Звичайно, не над усім можна іронізувати, але в будь-якому випадку це не повинно бути занадто великоваговим і повчальним. А ось до прози у мене кардинально протилежне ставлення і зовсім інший підхід – тут мені зовсім не хочеться жартувати і спрощувати собі задачу.

– Ваша творчість автобіографічна?

– Так, серед оповідань є й автобіографічні. Зазвичай не описую в точності події, які зі мною траплялися – я використовую думки, відчуття й емоції, із чимось або кимось повʼязані. Причому намагаюсь абстрагуватися від себе, тому я не люблю персоналізувати своїх героїв, була б моя воля, зовсім не використовувала б імен.

Джангірова– Звідки черпаєте натхнення?

– Спокій і гармонія із собою, як би це дивно не звучало. Вважають, що джерелом натхнення повинні бути сильні емоції або глибокі переживання, але я абсолютно втрачаю бажання і здатність писати, перебуваючи в емоційно нестабільному стані. Навіть якщо це стан закоханості, коли, здається, повинно бути творче піднесення.

– У вас дуже красива і багата російська мова… вам хочеться писати саме російською?

– Я народилася в Єревані, живу тут і, звичайно, володію вірменською мовою, але думаю, «відчуваю» і пишу російською. Удома в нас завжди звучала тільки російська мова, я закінчила російську школу і факультет ЄДУ «Російська мова і література». Як ви розумієте, все закономірно.

– Чи легко вам пишеться або все ж таки відчуваєте «муки творчості»?

– Відверто кажучи, муки і творчість для мене не дуже сумісні поняття. Якщо я вже пишу, то зазвичай це виходить легко, із задоволенням, інакше краще залишити це на потім. Якось під час розмови з одним літературним «генієм» я почула фразу: «Уявляєш, я сьогодні не написав жодного рядка!» Це міг сказати каменяр, котрому в день потрібно викладати 2 ряди цегли. Звісно, найскладніше придумувати афоризми, а точніше, – викристалізовувати думки, тому що тут повинно бути 100% влучання.

– Чи існує якась «формула» створення афоризма?

– Спочатку повинна народитися думка, на це може надихнути все що завгодно – від життєвої ситуації до прочитаної книги. Дуже часто в голові починає крутитися думка, але у тебе ніяк не виходить «зодягнути» її у декілька слів так, щоб не було нічого зайвого. Тобто проблема не у відсутності ідей, а саме в технічному процесі їх удосконалення. Іноді читаєш афоризм – наче думка непогана, але сказано так, що краще б промовчав. Я волію промовчати, і в результаті майже на кожен афоризм припадає 2-3 «зачатих», але так і не народжених.

– Якби ви брали б інтервʼю у самої себе, про що запитали б?

– Мені також доводилося ставити це питання людям, у яких я брала інтервʼю. Себе я можу спитати відверто про найголовніше: «Ти щаслива?». Якщо відкинути всю мішуру, то зараз я, мабуть, відповім – так.

Джангирова Яна– Напевно, у кожної людини в житті буває період, коли вона намагається писати. Як відрізнити бажання виговоритися від бажання спілкуватися із читачем? Як зрозуміти, що варто продовжувати писати?

– Якщо вам потрібно переконатися у своїй геніальності, попросіть друзів або знайомих висловити свою думку. А якщо ви дійсно хочете пройти перевірку, то почніть хоча б із участі у конкурсах, які регулярно проводяться на літературних сайтах. Тут ніхто не буде співати вам диферамби і не зробить поблажок, тому можна багато чого зрозуміти. Просто декому не варто впадати у відчай, а іншим – втрачати почуття реальності і намагатися бути першим в усіх жанрах, навчившись складати буковки в слова, а слова – у речення.

Вважаю, що, будучи талановитим музикантом, ви не зможете однаково віртуозно грати на віолончелі, фортепіано й ударних інструментах, навіть якщо вам аплодують. Як і в музиці, тут потрібно знайти свій інструмент і свою нішу, але не всі можуть утриматися від спокуси вважати себе «людиною-оркестром». Тобто, по-перше, повинні бути здібності (свідомо не вживаю слово «талант»), по-друге, обовʼязково повинна бути внутрішня етика і своя особиста цензура. Смішно бачити нашого брата-письменника, який скрізь і в різних іпостасях, але як творча одиниця вже себе загубив і знецінився. Я, наприклад, навіть після виходу книги свідомо відмовилася стати членом Спілки письменників Вірменії.

– Чому?

– З тієї ж причини – треба адекватно себе оцінювати. Мої оповідання теж брали участь у літературних конкурсах і двічі ставали переможцями з більше сотні (!) поданих робіт, але від цього я не стала вважати себе письменником. Я журналіст до мозку кісток і людина, досить відома у афористиці. Але я не хочу, написавши кілька оповідань, гордо вливатися і в ряди письменників, хоча в наш час кого в них тільки немає. Все ж звання «письменник» для мене щось більше, і справжніх прозаїк я поважаю.

– Якби б ви працювали видавцем, які книги друкували б, а яки ні?

– Якби я була б видавцем, то друкувала б усі книги, незалежно від особистих уподобань. Вважаю, що будь-яка літературна праця повинна побачити світ, а читачі самі розберуться, цікаво їм це чи ні. Але при такому підході моє видавництво швидко вилетіло б у трубу, тому цю роботу краще мені не довіряти.

– Якщо можна, розкажіть про свої творчі й життєві плани.

– Стосовно творчості, плани довгострокові. Хотілося б випустити ще одну збірку афоризмів, але вже повну, тому що для першої книги я зробила дуже жорсткий відбір. Потім чула нарікання: люди, яким добре знайомі мої афоризми, не знайшли в книзі своїх улюблених. На основі одного з моїх оповідань був написаний сценарій фільму відомою у Санкт-Петербурзі письменницею, драматургом і сценаристом. Просто арт-хаусні фільми некомерційні і поки справа загальмувалась, але, можливо, цей проект коли-небудь реалізується. А плани на життя будуть коректуватися в залежності від бажань і можливостей. Головне, щоб ці корективи не диктувалися обставинами, а решта – у наших руках!

Спілкувалась Наталка Бардалим

2 5 1 5 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (2 голоси(ів))
Додати коментар

Cookies допомагають нам поліпшити наш веб-сайт і підбирати інформацію, яка підходить саме вам. Використовуючи цей веб-сайт, ви погоджуєтеся з тим, що ми використовуємо cookies. Якщо ви не згодні – залиште цей веб-сайт.
Детальніше Приймаю