Вилкове – очеретяна Венеція

Вилкове – українська ВенеціяВилкове – дивовижне містечко, вулиці якого помережані лабіринтами єриків, місточків, кладочок, дерев’яних та кам’яних помостів. Туристичні агенції в своїх проспектах завчено називають Вилкове українською Венецією. Як на мене, такий пафосний титул цьому тихому куточку не відповідає та і не пасує – тут своя особлива атмосфера, не схожа на жодне місце на землі.

Українська Венеція Вилково: минуле та сучасне

Є тут якась прадавня таємниця – від старовірів, які з’явились в цих краях ще в ХVІІ столітті, після Никонівського Розколу. Є й горда відособленість закритої общини – це від запорізьких козаків, які оселились в дельті Дунаю після зруйнування Запорізької Січі. Ритм життя вилковчан неквапливий, розмірений – це, мабуть, від Дунаю, який котить свої хвилі повз селище прямо до Чорного моря…

Вилкове сьогодні можна умовно розділити на «нове» і «старе». Славнозвісні єрики з бабайками (так тут звуть човни) можна побачити лише у старій частині, яка має вихід до Дунаю. «Нове» Вилкове має традиційну містечкову інфраструктуру з адміністративними та торговими будівлями і асфальтованими вулицями. Незважаючи на такі блага цивілізації, будинок по «стару» сторону вулиці коштуватиме вдвічі дорожче, ніж аналогічний з «нового» боку – бо там є вихід до Дунаю.

Канали у Вилково

За печальною традицією української провінції молодь з Вилкового потрошку тікає, натомість життя на воді приваблює тих же одеситів. Дунай буквально дав життя цьому містечку: риба, очерет, вода для зрошувальних систем, поживний намул для грядок, туристи врешті решт!

З очеретом, до речі, тут не так давно не знали, як боротися, а сьогодні він – основа одного з сучасних місцевих промислів: заготовка очерету (який в Україні спалюють, а в Європі вважають цінним екологічним будматеріалом) дає роботу понад тисячі вилковчан.

Відпочинок у Вилково: прогулянка кладочками

Відразу скажу, кататися на човні можна лише центральним єриком, менші для цього вже замалі. Зате можна гуляти пішки. На вигляд хиткі кладки (на ділі ж місцеві дітлахи та й дорослі хвацько ганяють містками-кладками навіть на велосипедах) проведуть вас вулицями старого Вилкового.

Безсоромно зазираю в двори – українська традиція змагальних заквітчань садиб тут жива як ніде інде. Чи розраховано це на таких як я туристів-заглядальників, чи на заздрість сусідки, а чи на радість власної душі, але практично у кожному дворі тут доглянутий сад, виноградник і клумби. Та і будиночки самі по собі мальовничі: криті черепицею, найстаріші – очеретом, з веселими віконницями.

Будиночок у Вилково

Неповторності вуличним пейзажам додають пришвартовані до берега човни, в яких абсолютно по-домашньому почуваються і коти, і діти.

Екскурсії у Вилково: попливемо за полуницями, до пеліканів чи «обнуляти» проблеми?

Вилковчани до туристів звиклі. Зустрічна жіночка радо запрошує приїздити влітку на рибалку та радить, в кого можна зупинитися (у Вилковому є котеджі, та дешевше буде «квартирувати»). Святково вдягнений хлопчик років 12 проводить екскурсію літній парі, домовляється про катання на бабайці для своїх підопічних. Впоравшись, задоволено зітхає «Ну, на сьогодні все…», та, помітивши мене з фотоапаратом, галантно припрошує: «Може бажаєте екскурсію на човні?».

Майже на кожній хвіртці висять написані від руки вивіски «Вино. Новак». «Новак» – це місцевий сорт винограду. Біля деяких дворів встановлені столики з магнітами та сувенірами з очерету й лози.

В старій частині міста розташований старообрядний храм Різдва Пресвятої Богородиці, збудований у 1850 році.

Церква у Вилково

Крім краєвидів, прогулянок на бабайках, місцевого вина та риби, місцеві запрошують приїжджати до них на… полуниці! Кажуть, такої полуниці ви не скуштуєте ніде! Ще б пак, адже ці полуниці ростуть на справжніх острівцях. Так-так, городи місцевих жителів розташовані не біля будинку, а на островах далі по Дунаю. Колись липовани (спочатку поселення мало назву Липованське) жили на цих острівцях, зараз на них залишились лише грядки та де-не-де дачні будиночки. Віднедавна в плавнях почали будувати турбази.

Якщо вже ви осідлали бабайку, не обмежуйтесь лише прогулянкою центральним єриком, вирушайте в дельту Дунаю! Щоправда, для такої мандрівки краще обрати катер – плисти далеченько та й течія сильна.

На Дунаї можна і треба порибалити – це візитна картка Вилкового. Я – затятий нериболов, тож про рибалку не розповім, зате охочі поласувати власноруч виловленими дунайськими оселедцями приїжджають сюди навіть з-за кордону. Певно ж не дарма!

Ще одна родзинка краю – так званий «Нульовий кілометр», місце, де Дунай впадає в Чорне море. На радість туристам і любителям ефектних фото тут стоїть пам’ятник-нулик, пролізши через який, кажуть, можна «обнулити» всі невдачі та почати життя спочатку.

Нульовий кілометр у дельті Дунаю у Вилково

Дельта Дунаю – це територія Дунайського біосферного заповідника, тож є змога полюбуватися його численними і часто рідкісними мешканцями. Зокрема, рожевими пеліканами – пернатим символом Вилкового.

Розповідати про це незвичайне містечко в дельті Дунаю можна довго, та це саме той випадок, коли краще один раз побачити.

Як добиратися: Автошляхами з Одеси до Вилкового – близько 230 км. З Одеси сюди регулярно ходять автобуси. Крім того, організовуються групові тури.

Переночувати у Вилковому можна у готелі або ж можна зняти кімнату.

Наталка Бардалим

Фото автора

5 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (2 голоси(ів))