Кіт

Автор:
Дата публікації:
Доповнено:
Розділ Життя

Розповідь "Кіт"Вона гарячково бігала по квартирі, вперше радіючи тому, що їхнє спільне помешкання було однокімнатним. Поспіхом і часто навмання (бо ж після 3 років проживання разом це справді було зробити нелегко) відбирала свої речі й кидала до велетенської спортивної сумки (спадок студентських років) та до свого наплічника.

Так, чашка – її, кавоварка – його, плеєр, здається, теж, подушка у формі серця – його… чи її? На її симпатичному личку яскраво проступали сліди погано прихованого роздратування й розмазаної туші.

kit5Він сидів і, до хрусту власних пальців стискаючи поручні крісла, спостерігав за тим, як Вона щезає з їхньої квартири, його життя. Який сиротливий вигляд мала поличка перед дзеркалом без шеренги її лаків, які раніше так дратували його. Стілець ошкірився збляклою оббивкою, коли з нього різко зірвали звичний недбало кинутий її домашній халат… Звільнені гачечки вішалок у ванній і на кухні кігтиками впивались у його серце. Йому так хотілося закричати, зупинити її, але… Вже запізно.

Кіт демонстративно всівся на кухонному столі, зі своїм котячим скептицизмом спостерігаючи за тим, що відбувалося в його квартирі. Він був явно невдоволений: ще б пак, спочатку його розбудили голосні крики, а потім прямісінько з-під нього висмикнули його улюблений і вже обігрітий халат. Проте потроху ця театральна метушня почала навіть розважати його.

КотРаз-з-з – і її домашні пухнасті капці зникли у велетенській сумці; два – і настільний годинничок повторив ту ж траєкторію, відразу за ним послідували парасолька і її улюблене надщерблене горня; три-и – і… тут серце Кота зупинилося і впало десь у лапи: рука, яка перед тим змела до бездонної сумки півквартири (принаймні, котові так здавалося), тепер нахабно потяглася до його, котової, миски. Його улюбленої і, до речі (не на користь господарів буде сказано), досі порожньої миски.

Рука на мить завмерла в нерішучості. Його очі блискавично зреагували на це уповільнення спустошуючого безжального тайфуну, який вимітав її сліди з їхньої квартири, його життя.

– Ти забираєш кота?

Расход– Ну… мабуть, так, – у її голосі явно прозвучала невпевненість. Кіт насторожився.

– Так буде краще. Він тебе так любить. Він без тебе і без твого халата не проживе, – гірка посмішка.

«Хто б казав!» – подумав Кіт.

– Ну не знаю… Пам’ятаєш, коли ми три роки тому знайшли його на смітнику малим кошеням, він дався до рук лише тобі…

«Ще б пак! – пирхнув Кіт. – Від її рук за версту несло старою сусідською таксою, яку вона й досі так любить гладити при зустрічі».

– Якби не ти, я б навіть не подумав його брати, чесно. Просто в тебе так засвітилися очі, коли ти його побачила… Та й потім, ви були такі милі разом – двоє малих сірооких кошенят… А коли ти сховала його під полу своєї куртки, я навіть почав йому заздрити, бездомному, покинутому котиську, віриш?..

Кот– Не треба, чуєш… – її голос тремтів.

«Передбачається потепління, можливі опади», – тішився Кіт.

– А пам’ятаєш, як ми втрьох їздили в село до мами, і він, злякавшись сусідського собаки, заліз на стару липу, і ми цілу ніч просиділи під нею, чекаючи, поки він злізе… А під ранок ви обоє спали в мене на руках.

Вона низько похилила голову.

– А згадай, як він (тут Котові вчулась якась недоброзичливість у його голосі) з’їв нашу святкову вечерю до Дня Валентина… А я ж тоді проморочився з тим пирогом три години!.. – Кіт завбачливо ретирувався за штору. – І коли ти ввімкнула світло, на столі були лише крихти й перекинуті свічки…

– Зате ми пішли того вечора гуляти на набережну й бачили зорепад, і я загадала бажання, що ми… – її голос зрадницьки тремтів. – Що ми…

kit6– Мала… Я, чуєш, я ж так тебе люблю! Що ми робимо?!

– І я… Я тебе люблю… Але ж ми… та й речі… – вона невпевнено махнула рукою в сторону скиданих пакунків.

Він не дав їй договорити, вхопивши в міцні-міцні обійми, підкріплені ще міцнішим поцілунком.

Вони цілувалися, як навіжені, й коли з кімнати почувся звук двох падаючих на купу тіл, Кіт розчаровано позіхнув і побіг до своєї досі пустої миски. «Ех, невдячні! Хоч би молочка налили… Ти – їм, а вони… Ех…»

Із кімнати чулися голосні поцілунки і щасливий сміх. «А вони ще кажуть, що чорні коти – до нещастя...»

Наталка Бардалим

Оцініть, будь ласка, статтю
Поділіться посиланням у соцмережі

Читайте також...

Що подарувати на рік Коня?

Що подарувати на рік Коня?

Новий рік – свято подарунків. Згадайте, адже і головні атрибути цього свята так чи інакше пов’язані з подарунками: Дід Мороз їх приносить, під ялинку ...

Читати далі...
Як підібрати шпалери: спальня, кухня, дитяча, зал

Як підібрати шпалери: спальня, кухня, ди…

Вибрати шпалери для кімнати непросто, особливо коли потрібно привести в порядок відразу кілька приміщень. Але якщо в усьому спокійно розібратися і роз...

Читати далі...
Світ не без добрих маршрутчиків

Світ не без добрих маршрутчиків

Нещодавно російськими ЗМІ прокотилася новина – у Волгограді виявлено доброго маршрутчика! Місцевий водій маршрутного таксі Усуб Кочоян з власної ініці...

Читати далі...
Масажні ліжка та крісла: за і проти

Масажні ліжка та крісла: за і проти

Сьогодні про чудодійні масажні ліжка та крісла щось та чули навіть у найвіддаленішому селі: реклама по телебаченню, в газетах та «сарафанне радіо» пра...

Читати далі...
Весільні прикмети для нареченої

Весільні прикмети для нареченої

Весілля – одна з найбільш пам'ятних подій в житті жінки. Цей день наповнений інтригуючими моментами, святковою метушнею, привітаннями та хвилюючими пе...

Читати далі...
Як включитися в роботу після відпустки

Як включитися в роботу після відпустки

Ось і залишилися позаду чарівні дні, коли ви могли прокидатися ближче до обіду і не поспішати вставати; коли все навколо здавалося святковим і привабл...

Читати далі...
«З нарізаного паперу виходить ... шедевр!»

«З нарізаного паперу виходить ... шедевр…

Зайнятися улюбленою справою ніколи не пізно – в цьому впевнена Світлана Мехер, бухгалтер зі стажем. Від цифр, дебитів-кредитів Світлана відпочиває по-...

Читати далі...
Вреж Кіракосян: «Я ескіз любові! Я замальовка щастя!»

Вреж Кіракосян: «Я ескіз любові! Я замал…

Кожен день 30-річний художник-самоучка з Єревану Вреж Кіракосян, з волі фатального випадку прикутий до інвалідного візка, здійснює свій маленький подв...

Читати далі...
Ми з чоловіком несумісні...

Ми з чоловіком несумісні...

Мені 25 років, із них 5 років я одружена. На жаль, Бог не послав нам діточок. Ми з чоловіком довго обстежувалися, все шукали причину безпліддя. І от л...

Читати далі...

Коментарі  

 
+1 # RE: КітНадія 13.10.2012, 19:52
Ох ці коти... вони такі... вони можуть ;-)
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

 
Загрузка...