Володька

Автор:
Дата публікації:
Доповнено:
Розділ Життя

ЮнакВолодька прийшов до нас на завод три роки тому. В неповних сімнадцять на завод йдуть не від солодкого життя. Володька до нас прийшов з інтернату. Очі пронизливо сині, коротко стрижений «їжачок» на потилиці ще намагається трохи витися. Брови широкі, густі, й коли Володька задумується, то одна до одної так і тягнуться. А задумується Володька часто...

У своїх тоді неповних сімнадцять Володька встиг втратити батьків, одружитися й розлучитися. Батько покинув Володьку, коли тому ще й року не було, а від матері-п’янички Володька років у сім років сам пішов. До інтернату.

А одружитися встиг на Любці. Любка теж інтернатівська, але на два роки старша. Зустрічалися вони нібито ще з дитбудинку, після випуску розписалися. Любка завагітніла. Чи вже не знаю, в якій там послідовності це було... Любка, ясне діло, молода, ще не вигуляна, зовсім їй ще не думалося про родину, діточок. Погуляти б іще. Гуляла. Дитинку тільки не вберегла – викидень... Плакала потім, просилася у Володьки. Володька теж плакав, але не простив. Пішов. Образився. Певно, то після того в нього і з’явилася ота сувора риска між бровами.

Чоловіча сльозаАле коли Володька тільки прийшов до нас, я того, ясна річ, всього не знала. Це вже потім, як освоївся, потроху нашим дядькам за цигаркою розповідав, а вони вже за добавку переповідали все те нашому заводському жіноцтву.

А вже жінкам тільки пусти щось на язик! Вже й не знаю, що там і як у Володьки було насправді, але кожна із заводчанок прикрашала його скупі одкровення своїми деталями. Так, Віра з літейного розпиналася, що Володьчина Любка – пишногруда блондинка і дитинку сама загубила, навмисно якісь там травки п’ючи. Терентіївна, напарниця моя, божилася, що буцімто бачила фото, і Любка – «чорнява, як циганочка», а вагітна й зовсім не була, брехала, щоб Володька заміж взяв...

А я, і правда, Любку бачила. У Володьки якось із кишені випала фотографія, пом’ята така, потерта. З Любкою. Худорлява вона, невисока, волосся русяве, а очі великі, як у Володьки, тільки сірі... Глянула я на те дівча – мале, худе, не те що наші заводські дівки, а бач, прикипів до неї Володька серцем... Як побачив у мене ту фотографію – і зблід, і сполошився: «Це я, Мариночко, не Любку ношу, це моя донечка такою була б...» Простягнула йому ту карточку, а в самої сльози як не бризнуть…

А ще оте його «Мариночко»... Всі на заводі мене Мариною Антонівною кличуть, а він – «Мариночкою»... Ото як тільки прийшов до нас з інтернату, виголодалий, то все було просить: «Ви мені, Мариночко, з верхом сипте» (я в їдальні нашій кухаркою працюю), і всміхається так – самими очима.

Красивий Володька, як бог. Не бувають такі красиві щасливими. Очі сині, якісь аж м’ятні такі – як гляне з-під брови, аж наче таким холодком тебе пробере.

Хлопець з цигаркоюА ще Володька дуже красиво курить. От наче і стоїть з іншими такими ж припорошеними і притомленими дядьками на перекурі, а тримає ту цигарку ніжно якось так... Як художник тримає пензля чи музика сопілку... Не люблю я цигарки, сама ніколи не курила, і як хтось курить, то геть тікаю, бо кашель душить. А біля Володьки стою – милуюся. Кашель сльозами виступає. А він так же, Господи прости, тим ядом красиво дихає! Наче цілує ту цигарку! Димно у курилці, хоч сокиру вішай, а Володьчині очі сині, як дві зірки крізь ту завісу сяють...

Дядьки заводські Володьку люблять. Він у нас серед хлопців наймолодший, то й кличуть його жартома Сином Полку. Люблять Володьку всі, балують. Хтось із мужиків одежину свою принесе чи взуття, жінки щось із дому ласе приносять – бо хто ж йому зготує? Я теж Володьку підгодовую, ласі шматки в їдільні йому відкладаю, а от із одягу нічого немає.

У Володьки наручний годинник – із дешевих, китайських. То я якось перед Різдвом вирішила йому подарунок зробити. Купила з зарплати хороший такий механічний годинник на шкіряному ремінці, не те що його отой, пластмасовий. Принесла та під обід Володьці даю. «Візьми. Це батьків, все одно валяється», – збрехала. То вже Володька з ним носився. Радий! А я ще більше...

Якось кличуть дядьки Володьку пиво пити. А він:

– Не піду, хлопці, грошей нема... Іншим разом.
– Як же так, тільки ж позавчора зарплату давали, – дивуються заводчани.
– А я, – каже, – Любці віддав...
– Любці? А їй нащо?
– А вона заміж іде... Хто ж їй плаття купить? Батьків же нема...

Отакий він, Володька.

Він взагалі незвичайний. Не такий, як усі... Багато хлопців, чоловіків за мною впадало, але жоден не був такий, як Володька.

Гарний хлопецьЯ на заводській кухні з п’ятої ранку, варимо, смажимо там із дівчатами. А потім в обід я на роздачі в їдальні, потім знову на кухню – посуд мити. Словом, так за день тими котлетами-кашами молочними пропахну, що потім і в тролейбусі пахне їдальнею. Соромилася я того, подовгу на вітрі розхристана стояла перед тим, як на зупинку йти. Якось Володьці каші досипаю, а він мені:

– Ви, Мариночко, так пахнете... Як ранок у селі – хлібом і молоком...
Ніколи мені ніхто нічого приємнішого в житті не казав.

То я вже Володьці і котлету на добавку, і цукерок, як завезуть... А раз підійшов до прилавка з пиріжками і питає: «А з ревенем нема у вас, Мариночко? Моя бабуся з ревенем пекла...» А який там ревінь? Та й де його на такий гурт настачити? Того ж вечора побігла до сусідки баби Мотрі, випросила ревіню й цілу ніч пиріжки пекла. Зранку поставила кошика з домашніми пиріжками біля таць із заводськими, та все переживала, щоб не розібрали, поки Володька прийде. Не розібрали. Забрав Володька п’ять останніх і просто на траві під їдальнею всівся і смакує...

А раз я злягла була з ангіною. То ледве вдома два дні всиділа – це ж мої дівчата хіба знають, що Володьці борщу треба з дна, де густіше, а з киселю він грудочки любить? Побігла на роботу. А Володька тут як тут: «Де це ви, Мариночко, пропадали? Без вас і борщ не смачний»... Уже мені й голова не болить, і тіло не ломить.

Люблять Володьку і наші заводські дівчата, не одній ті м’ятні очі, мабуть, ночами сняться. Як десь побачать його, то так і зпурхуються в зграйку та все сміються та шепочуться. А Володька на те не зважає, знай собі фото в кишені до грудей притискає та все курить...

А я на нього дивлюся – не надивлюся, дихаю тими його цигарками – не надихаюся. Люблю Володьку. Люблю до болю. Як вперше. Може, і вперше? Люблю так, що тільки б він тією своєю широкою бровою повів – побігла б на край світу за ним, і родину б покинула. Грішна моя любов. І красива. Як Володька. І така ж нещаслива.

Знаю, ніколи не покличе, ніколи не здогадається про мій гріх. Ніколи і я знаку не подам. Навіщо? Запізнилося моє кохання, запізнився Володька. На 33 роки, що я за нього старша... В мене вже сини за нього старші, вже перше онуча чекаємо. От як буде хлопчик, попрошу, щоб назвали Володькою...

Наталія Бардалим
Оцініть, будь ласка, статтю
Поділіться посиланням у соцмережі

Читайте також...

Козацькому роду нема переводу!

Козацькому роду нема переводу!

Рано чи пізно у кожного народу виникає потреба відстоювати свободу своєї землі. В критичний момент кожна нація неодмінно виокремлює зі свого середовищ...

Читати далі...
Кольору волошок, що напилися сонця

Кольору волошок, що напилися сонця

Велика стрілка годинника вже давно переповзла за першу й невпинно наближалася до цифри два. Чашка улюбленого зеленого чаю дихала ароматним теплом. Оль...

Читати далі...
Що робити, якщо дочка пішла з дому

Що робити, якщо дочка пішла з дому

Втеча підлітків з дому – одна з гострих проблем нашого часу. І біжать від батьків не лише діти, обділені увагою і турботою. Часто до правоохоронців з ...

Читати далі...
Де повісити дзеркало?

Де повісити дзеркало?

Пройшли ті часи, коли дзеркалами користувалися тільки для того, щоб в них дивитися. Зараз дзеркальні поверхні – частина дизайну інтер'єру, яка візуаль...

Читати далі...
Як вилікувати міжхребцеву грижу без ножа

Як вилікувати міжхребцеву грижу без ножа

Якщо у вас міжхребцева грижа, це не означає, що вам прямий шлях під ніж хірурга. Дуже часто буває, що можна вилікувати грижу диска без оперативного вт...

Читати далі...
Ми з чоловіком несумісні...

Ми з чоловіком несумісні...

Мені 25 років, із них 5 років я одружена. На жаль, Бог не послав нам діточок. Ми з чоловіком довго обстежувалися, все шукали причину безпліддя. І от л...

Читати далі...
Лікуємо застуду без ліків

Лікуємо застуду без ліків

Точніше – без аптечних ліків. Чому варто спробувати відмовитися від розрекламованих новинок проти кашлю, нежиті, грипу? Справа в тому, що в багатьох п...

Читати далі...
Активоване вугілля: як правильно використовувати

Активоване вугілля: як правильно викорис…

Ще наші предки використовували деревне вугілля з лікувальною метою. Про його корисні властивості знали ще древні греки і єгиптяни, а на Русі народні з...

Читати далі...
Духмяне свято – Маковія

Духмяне свято – Маковія

14 серпня відзначають свято Маковія, в церковному календарі цей день називається Днем мучеників Маккавеїв та Святом Винесення чесних древ Животворящог...

Читати далі...

Коментарі  

 
+1 # ВолодькаМарина 23.08.2012, 12:43
Дуже смачно и щиро, по-жіночому відверто і просто, одразу образ звичайної жінуи з'являється, яка тихо розповідає десь на кухні історію про "своє". Але, як на мене, один єдиний недолій - занадто часто повторюється ім'я хлопця, трохи ріже...
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
 
 
+1 # ВолодькаІгор Чорний 23.08.2012, 10:18
(закінчення)
(Наприклад, конфлікт, бійка. Доведення своєї чесності, людяності, жертовності.).
Можливо не вистачає антогоніста. В колективі як правило вимальовують якогось уродца, з яким і можна зіштовхнути героя. (Я, наприклад, колись працював на одному підприємстві. Там в нас був шось по типу прораба – матюкливий, жорсткий і не завжди справедливий. Ніхто його не любив.)
Момент з пиріжками. «А з ревенем нема у вас, Мариночко? Моя бабуся з ревенем пекла...»
Це Володька натякає оповідачці на те, що за віком їй світить лише пиріжки йому готувати? По типу "ти мені у бабусі
годишся"...
Зі своєї суб’єктивної колокольні (:)) я би радив шукати більш оригінальних місць і обставин для сюжету, несподіваних
ситуацій, до цього ще неописуваних героїв.
Дякую за увагу. Бажаю Натхнення і Слави... :)
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
 
 
+1 # ВолодькаІгор Чорний 23.08.2012, 10:16
Почнемо з плюсів:
є душа, людяність, тепло
зворушливо апелюєш до простого людьського побуту: завод, чоловіки-работя ги, заводьска їдальня
сподобався опис того, як він курить
зустрічається цікава лексика
неочікуваний комічний і одночасно трагічний фінал
Критика:
текст попахує соц-реалізмом
при цьому Володька на фотках до відрази гарненький, ніби взятий з обкладинки жіночого журналу, геть не схожий на хлопця з складною долею. І щось забагато якогось еросу на фотках... Чи це цільовий матеріал? Так і треба?
Можливо не вистачає стилізації мови оповідачки під мову простої жінки-кухарки.
Можливо не вистачає ще якогось яскравого підсюжету для підкреслення стосунків між героєм та іншими чоловіками.
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
 
 
+1 # RE: ВолодькаВалерій 23.08.2012, 10:59
Цитую Ігор Чорний:
Критика: ...
при цьому Володька на фотках до відрази гарненький, ніби взятий з обкладинки жіночого журналу, геть не схожий на хлопця з складною долею....

А хіба у гарних людей не буває проблем у житті? Як ти гарний, так ти маєш бути щасливим? Я от негарний, але щасливий, то чому не може бути навпаки?
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
 
 
+1 # RE: ВолодькаАня 23.08.2012, 09:46
"Не бувають такі гарні щасливими" - красиво! Сподобалось!
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

 
Загрузка...