Володька

Автор:
Дата публікації:
Доповнено:
Розділ Життя

ЮнакВолодька прийшов до нас на завод три роки тому. В неповних сімнадцять на завод йдуть не від солодкого життя. Володька до нас прийшов з інтернату. Очі пронизливо сині, коротко стрижений «їжачок» на потилиці ще намагається трохи витися. Брови широкі, густі, й коли Володька задумується, то одна до одної так і тягнуться. А задумується Володька часто...

У своїх тоді неповних сімнадцять Володька встиг втратити батьків, одружитися й розлучитися. Батько покинув Володьку, коли тому ще й року не було, а від матері-п’янички Володька років у сім років сам пішов. До інтернату.

А одружитися встиг на Любці. Любка теж інтернатівська, але на два роки старша. Зустрічалися вони нібито ще з дитбудинку, після випуску розписалися. Любка завагітніла. Чи вже не знаю, в якій там послідовності це було... Любка, ясне діло, молода, ще не вигуляна, зовсім їй ще не думалося про родину, діточок. Погуляти б іще. Гуляла. Дитинку тільки не вберегла – викидень... Плакала потім, просилася у Володьки. Володька теж плакав, але не простив. Пішов. Образився. Певно, то після того в нього і з’явилася ота сувора риска між бровами.

Чоловіча сльозаАле коли Володька тільки прийшов до нас, я того, ясна річ, всього не знала. Це вже потім, як освоївся, потроху нашим дядькам за цигаркою розповідав, а вони вже за добавку переповідали все те нашому заводському жіноцтву.

А вже жінкам тільки пусти щось на язик! Вже й не знаю, що там і як у Володьки було насправді, але кожна із заводчанок прикрашала його скупі одкровення своїми деталями. Так, Віра з літейного розпиналася, що Володьчина Любка – пишногруда блондинка і дитинку сама загубила, навмисно якісь там травки п’ючи. Терентіївна, напарниця моя, божилася, що буцімто бачила фото, і Любка – «чорнява, як циганочка», а вагітна й зовсім не була, брехала, щоб Володька заміж взяв...

А я, і правда, Любку бачила. У Володьки якось із кишені випала фотографія, пом’ята така, потерта. З Любкою. Худорлява вона, невисока, волосся русяве, а очі великі, як у Володьки, тільки сірі... Глянула я на те дівча – мале, худе, не те що наші заводські дівки, а бач, прикипів до неї Володька серцем... Як побачив у мене ту фотографію – і зблід, і сполошився: «Це я, Мариночко, не Любку ношу, це моя донечка такою була б...» Простягнула йому ту карточку, а в самої сльози як не бризнуть…

А ще оте його «Мариночко»... Всі на заводі мене Мариною Антонівною кличуть, а він – «Мариночкою»... Ото як тільки прийшов до нас з інтернату, виголодалий, то все було просить: «Ви мені, Мариночко, з верхом сипте» (я в їдальні нашій кухаркою працюю), і всміхається так – самими очима.

Красивий Володька, як бог. Не бувають такі красиві щасливими. Очі сині, якісь аж м’ятні такі – як гляне з-під брови, аж наче таким холодком тебе пробере.

Хлопець з цигаркоюА ще Володька дуже красиво курить. От наче і стоїть з іншими такими ж припорошеними і притомленими дядьками на перекурі, а тримає ту цигарку ніжно якось так... Як художник тримає пензля чи музика сопілку... Не люблю я цигарки, сама ніколи не курила, і як хтось курить, то геть тікаю, бо кашель душить. А біля Володьки стою – милуюся. Кашель сльозами виступає. А він так же, Господи прости, тим ядом красиво дихає! Наче цілує ту цигарку! Димно у курилці, хоч сокиру вішай, а Володьчині очі сині, як дві зірки крізь ту завісу сяють...

Дядьки заводські Володьку люблять. Він у нас серед хлопців наймолодший, то й кличуть його жартома Сином Полку. Люблять Володьку всі, балують. Хтось із мужиків одежину свою принесе чи взуття, жінки щось із дому ласе приносять – бо хто ж йому зготує? Я теж Володьку підгодовую, ласі шматки в їдільні йому відкладаю, а от із одягу нічого немає.

У Володьки наручний годинник – із дешевих, китайських. То я якось перед Різдвом вирішила йому подарунок зробити. Купила з зарплати хороший такий механічний годинник на шкіряному ремінці, не те що його отой, пластмасовий. Принесла та під обід Володьці даю. «Візьми. Це батьків, все одно валяється», – збрехала. То вже Володька з ним носився. Радий! А я ще більше...

Якось кличуть дядьки Володьку пиво пити. А він:

– Не піду, хлопці, грошей нема... Іншим разом.
– Як же так, тільки ж позавчора зарплату давали, – дивуються заводчани.
– А я, – каже, – Любці віддав...
– Любці? А їй нащо?
– А вона заміж іде... Хто ж їй плаття купить? Батьків же нема...

Отакий він, Володька.

Він взагалі незвичайний. Не такий, як усі... Багато хлопців, чоловіків за мною впадало, але жоден не був такий, як Володька.

Гарний хлопецьЯ на заводській кухні з п’ятої ранку, варимо, смажимо там із дівчатами. А потім в обід я на роздачі в їдальні, потім знову на кухню – посуд мити. Словом, так за день тими котлетами-кашами молочними пропахну, що потім і в тролейбусі пахне їдальнею. Соромилася я того, подовгу на вітрі розхристана стояла перед тим, як на зупинку йти. Якось Володьці каші досипаю, а він мені:

– Ви, Мариночко, так пахнете... Як ранок у селі – хлібом і молоком...
Ніколи мені ніхто нічого приємнішого в житті не казав.

То я вже Володьці і котлету на добавку, і цукерок, як завезуть... А раз підійшов до прилавка з пиріжками і питає: «А з ревенем нема у вас, Мариночко? Моя бабуся з ревенем пекла...» А який там ревінь? Та й де його на такий гурт настачити? Того ж вечора побігла до сусідки баби Мотрі, випросила ревіню й цілу ніч пиріжки пекла. Зранку поставила кошика з домашніми пиріжками біля таць із заводськими, та все переживала, щоб не розібрали, поки Володька прийде. Не розібрали. Забрав Володька п’ять останніх і просто на траві під їдальнею всівся і смакує...

А раз я злягла була з ангіною. То ледве вдома два дні всиділа – це ж мої дівчата хіба знають, що Володьці борщу треба з дна, де густіше, а з киселю він грудочки любить? Побігла на роботу. А Володька тут як тут: «Де це ви, Мариночко, пропадали? Без вас і борщ не смачний»... Уже мені й голова не болить, і тіло не ломить.

Люблять Володьку і наші заводські дівчата, не одній ті м’ятні очі, мабуть, ночами сняться. Як десь побачать його, то так і зпурхуються в зграйку та все сміються та шепочуться. А Володька на те не зважає, знай собі фото в кишені до грудей притискає та все курить...

А я на нього дивлюся – не надивлюся, дихаю тими його цигарками – не надихаюся. Люблю Володьку. Люблю до болю. Як вперше. Може, і вперше? Люблю так, що тільки б він тією своєю широкою бровою повів – побігла б на край світу за ним, і родину б покинула. Грішна моя любов. І красива. Як Володька. І така ж нещаслива.

Знаю, ніколи не покличе, ніколи не здогадається про мій гріх. Ніколи і я знаку не подам. Навіщо? Запізнилося моє кохання, запізнився Володька. На 33 роки, що я за нього старша... В мене вже сини за нього старші, вже перше онуча чекаємо. От як буде хлопчик, попрошу, щоб назвали Володькою...

Наталія Бардалим
Оцініть, будь ласка, статтю
Поділіться посиланням у соцмережі

Читайте також...

Догляд за шкірою  обличчя восени

Догляд за шкірою обличчя восени

«І носа на вулицю не потикати» – саме з таким яскраво вираженим бажанням з початком осінніх холодів прокидається більшість жінок. Адже золота осінь пр...

Читати далі...
Що робити, якщо згорів

Що робити, якщо згорів

Нарешті, нарешті прийшло тепло! Закінчилися зимові холоди, повітря стало весняним, ароматним від бурхливо зростаючої навколо зелені. Відступила ця мер...

Читати далі...
Вона носить ангела в собі...

Вона носить ангела в собі...

Так казали про вагітну жінку наші предки і всіляко її оберігали. Дітей народжували стільки, «скільки Бог послав», вважаючи: якщо дарується дитина, то ...

Читати далі...
Як швидко розтерти мак і як приготувати мак для начинки?

Як швидко розтерти мак і як приготувати …

Для чого взагалі потрібно розтирати мак? Адже він і так дуже дрібний! Але не все так просто. Мак труть для того, щоб він пустив сік, тоді макові зерн...

Читати далі...
Не викидайте старі футболки! Зробимо килимок або шарфик...

Не викидайте старі футболки! Зробимо кил…

Пам’ятаєте легендарне «Брюки превращаются…Превращаются брюки» із фільму «Діамантова рука»? Так от, ми сьогодні будемо «перетворювати» в щось нове і ко...

Читати далі...
Масажні ліжка та крісла: за і проти

Масажні ліжка та крісла: за і проти

Сьогодні про чудодійні масажні ліжка та крісла щось та чули навіть у найвіддаленішому селі: реклама по телебаченню, в газетах та «сарафанне радіо» пра...

Читати далі...
Бред Пітт, адюльтер і трохи яблук

Бред Пітт, адюльтер і трохи яблук

Танька сердито (наче воно в чомусь було винне!) гризнула яблуко і вкотре спробувала зосередитися на своєму в журналі. Але літери стрибали перед очима...

Читати далі...
Гарбузовий суп з сухариками

Гарбузовий суп з сухариками

Я не люблю гарбуз. Чоловік терпіти не може. Але начитавшись про користь гарбуза – раз, апетитних рецептів – два, я таки вирішила розправитись з люб’яз...

Читати далі...
Чого не можна робити в шлюбі, або 6 найпоширеніших помилок дружини

Чого не можна робити в шлюбі, або 6 найп…

Зазвичай тітоньки в загсі в один голос обіцяють молодим, що їх союз – на все життя. Не вірте. Тобто вірте, але не думайте, що красномовна тітонька у д...

Читати далі...

Коментарі  

 
+1 # ВолодькаМарина 23.08.2012, 12:43
Дуже смачно и щиро, по-жіночому відверто і просто, одразу образ звичайної жінуи з'являється, яка тихо розповідає десь на кухні історію про "своє". Але, як на мене, один єдиний недолій - занадто часто повторюється ім'я хлопця, трохи ріже...
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
 
 
+1 # ВолодькаІгор Чорний 23.08.2012, 10:18
(закінчення)
(Наприклад, конфлікт, бійка. Доведення своєї чесності, людяності, жертовності.).
Можливо не вистачає антогоніста. В колективі як правило вимальовують якогось уродца, з яким і можна зіштовхнути героя. (Я, наприклад, колись працював на одному підприємстві. Там в нас був шось по типу прораба – матюкливий, жорсткий і не завжди справедливий. Ніхто його не любив.)
Момент з пиріжками. «А з ревенем нема у вас, Мариночко? Моя бабуся з ревенем пекла...»
Це Володька натякає оповідачці на те, що за віком їй світить лише пиріжки йому готувати? По типу "ти мені у бабусі
годишся"...
Зі своєї суб’єктивної колокольні (:)) я би радив шукати більш оригінальних місць і обставин для сюжету, несподіваних
ситуацій, до цього ще неописуваних героїв.
Дякую за увагу. Бажаю Натхнення і Слави... :)
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
 
 
+1 # ВолодькаІгор Чорний 23.08.2012, 10:16
Почнемо з плюсів:
є душа, людяність, тепло
зворушливо апелюєш до простого людьського побуту: завод, чоловіки-работя ги, заводьска їдальня
сподобався опис того, як він курить
зустрічається цікава лексика
неочікуваний комічний і одночасно трагічний фінал
Критика:
текст попахує соц-реалізмом
при цьому Володька на фотках до відрази гарненький, ніби взятий з обкладинки жіночого журналу, геть не схожий на хлопця з складною долею. І щось забагато якогось еросу на фотках... Чи це цільовий матеріал? Так і треба?
Можливо не вистачає стилізації мови оповідачки під мову простої жінки-кухарки.
Можливо не вистачає ще якогось яскравого підсюжету для підкреслення стосунків між героєм та іншими чоловіками.
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
 
 
+1 # RE: ВолодькаВалерій 23.08.2012, 10:59
Цитую Ігор Чорний:
Критика: ...
при цьому Володька на фотках до відрази гарненький, ніби взятий з обкладинки жіночого журналу, геть не схожий на хлопця з складною долею....

А хіба у гарних людей не буває проблем у житті? Як ти гарний, так ти маєш бути щасливим? Я от негарний, але щасливий, то чому не може бути навпаки?
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
 
 
+1 # RE: ВолодькаАня 23.08.2012, 09:46
"Не бувають такі гарні щасливими" - красиво! Сподобалось!
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

 
Загрузка...