«Моя клумба – на полотні…»
Потяг «садити що-небудь в землю, щоб проізростало», як писав Довженко, в українок, здається в крові.
Городи, дачні ділянки, клумби і навіть підвіконня в українських господинь ніколи не пустують: там завжди щось сходить, зеленіє, розквітає, плодоносить.
Наша гостя, Валентина Мунтян-Тищенко виросла на подвір’ї, вщерть засадженому деревами, квітами-травами. Всі ті мальви, кручені паничі, хризантеми, ромашки і волошки з рідного Фастівця на Київщині і досі приходять до Валентини Василівни уві сні, а більшу частину свого життя наша героїня прожила в сірій кіровоградській багатоповерхівці.
«Там, де я виросла, росло багато малини, калина росла, шовковиця, крушина, а наша хата – наче у вишневому віночку… На подвір’ї і в огороді цвіли мальви, кручені паничі, весь двір був застелений килимком споришу. Тут же, у місті, квітів особливо не насієш – зітхає жінка, – тому я вирощую свої квіти на полотні…»
Вишиває Валентина все своє життя. Вперше взялася за голку ще в дошкільному віці, вишивала разом із малюками вже будучи вихователькою у садочку, потім «підсадила» на вишивку колег-учителів, а ось уже і 75-річний ювілей непомітно підкрався, а майстриня все сіє квітами і травами на кожному вільному шматочку полотна.
Скільки робіт навишивала за своє життя, Валентина Василівна ніколи рахувати не бралася, заквітчаними полотнами вже завішана вся квартира, навіть за шафами лежать і висять вишивки, багато вже роздано і роздаровано друзям та рідним, іноземним гостям, яких до домівки Мунтян ведуть, як на екскурсію до музею. Адже й правда, такого ніде не побачиш: десятки метрів полотна всіяно квітами!
Вчитися вишивати ніколи не рано і ніколи не пізно – переконана майстриня. Вчитися «малювати голкою» до Валентини Василівни приходять і дошкільнята, і подруги-пенсіонерки. Малеча від таких занять стає дисципліновою і посидючішою, а літні дами молодіють на очах – стверджує вишивальниця. І це не тільки тому, що творчість окриляє, але і завдяки кольоротерапії!
Валентина Василівна дуже пишається своїми учнями – тим, кому зуміла привити любов до вишивання на все життя.
«Так, Наталочка вперше переступила поріг мого дому п’ятирічним дівчам, вишивали ми з нею десять років! Зараз вона вже успішно завершує навчання у Львівській академії мистецтв, вишиває професійно.
Толик Кондратюк із Сумщини був моїм вихованцем у дитсадочку. Зараз він уже майор міліції, і від негативу та труднощів на роботі відпочиває саме за вишиванням, вже вчить вишивати онуків», – з гордістю розповідає пані Валентина.
Крім вишивки художньою гладдю, Валентина Мунтян-Тищенко також досконало володіє техніками вишивання стрічками і плетіння гачком.
«Роботи зі стрічковою вишивкою прості на перший погляд, але то тільки здається. Треба гарно постаратися, щоб квітка з шовкових стрічечок нічим не відрізнялася від живої жоржини, скажімо. Ще люблю плести гачком, якось прочитала в журналі про ірландське мереживо, мовляв, його носила сама королева… Я звісно, не королева, але вирішила, що така шаль має бути і в мене. Технічно – це традиційне ірландське мереживо, але придивіться – мотиви всі наші українські, ті ж квіти, що я вишиваю на полотні, тільки сплетені гачком».
«Найрідніша» для Валентини Василівни робота – це «Мальви». «Це полотно висить у мене в спальні, і коли я вранці тільки розплющую очі, мені здається, що я прокинулася у бабуні на подвір’ї. «Мальви» – це наче кадр із мого дитинства».
«Я не уявляю себе без вишивки, – каже майстриня. – Ну що б я робила, якби не вміла вишивати? Їсти варила б, по дому поралася б, а для душі що? Вишиваю кожен Божий день, крім церковних свят і неділь. У ці дні сідаю малювати ескізи для нових вишивок. Бува, чоловік каже, щоб я перепочила, прилягла, але для мене найкращий відпочинок – із голкою в руках, тут я не відчуваю втоми, забуваю, що і де крутить, що болить. Перероблю домашню роботу – і до полотна!»
Записала Наталка Бардалим
Фото автора