• Люди
  • Життя, що довше за століття

Життя, що довше за століття

Життя прожити – не поле перейти

У перекладі з грецької «Софія» означає мудра. Мудрість Софії Сидорівни Мороз чи, як її лагідно називають, бабусі Софії – без перебільшення столітня. У лютому 2008 року в день світлого свята Стрітення Софія Сидорівна відсвяткувала свій столітній ювілей. Життєвий шлях, який лишився за плечима цієї сильної і незвичайної жінки, дійсно довгий і тернистий.

Життя, що довше за століттяСофія Мороз народилася в селі Новоолександрівка Єкатеринославської губернії (нині Дніпропетровська область) у родині простих селян Сидора й Мотрони. Крім малої Соньки в родині було ще 9 дітей: 5 хлопців та 4 дівчаток. У пошуках «незайманих» вільних земель родина Морозів виїхала до Сибіру (Північний Казахстан). На нових землях сім’ї жилося добре: щедра сибірська земля винагороджувала невтомний труд Морозів багатими врожаями. Проте «вільноземельне» щастя добровільних втікачів було недовгим: з початком війни 1914 року родина повернулася додому, до рідної хати в Олександрівці. Доля, немов реваншуючи раптово подароване щастя, випробовувала сім’ю на міцність. Фронт забрав старшого з хлопців – Петра, батька скосив незмінний супутник воєн і розрухи – тиф, від горя злягла, а потім померла мати.

Осиротілу малечу Морозів віддали до притулку. Для сиріт було вже щастям, що їх не розлучили.

У притулку Софійка навіть декілька разів бачила живу легенду – Володимира Леніна. Вождь пролетаріату часто побував у Єкатеринославі й навідувався до зразкового дитячого будинку, де були Морози. Найменшому братику Сашкові навіть випало побувати на руках у батька революції. Та й тут дала про себе знати «гостра» морозівська натура: мале хлопча замість очікуваного комуністичного куплету наспівало вождеві процарську частушку… Бабуся Софія досі згадує той курйозний випадок із посмішкою, проте зізнається, що тоді було зовсім не до сміху – за таку витівку могли суворо покарати.

Життя, що довше за століттяДовелося Софійці вживу бачити й іншу, не менш важливу постать підручників історії – Нестора Махна. Під час однієї із сутичок махновців із петлюрівцями невловимий ватажок забіг просто до двору Морозів. Мати Мотрона тоді саме білила хату. Нестор, рятуючись, одягнув на себе її вбрання, обв’язався хусткою і став білити хату. Звісно, погоня втікача не впізнала. Наступного дня Махно повернувся до подвір’я Морозів із подарунками: одягом, харчами.

Із дитячого будинку малих Морозів забрав старший брат Василь. Родина знову повернулася до рідної хати, до обробітку землі. Із початком заснування колгоспів Морози теж приєдналися до спільного господарювання, відвели в радгосп корову, кобилу й коня Красунчика.

З ранніх років Софія пішла працювати в колгосп. Там зустріла й своє перше і єдине кохання – Івана. В 1935 році закохані одружилися. Проте недовгим було родинне щастя Софії: вже через півтора року Івана призвали до військової перепідготовки, а потім і на фронт Великої Вітчизняної війни, з якої моряк Іван так і не повернувся, залишивши сиротами молоду дружину з двома доньками.

Софія вдруге заміж виходити не захотіла. Ростила дітей самотужки. Під час війни допомагала партизанам. У землянці на городі переховувала брата з двома товаришами, які втекли з німецького полону, за що мало не поплатилася життям.

Життя, що довше за століттяДовгоочікувана Перемога, викувана мільйонами чоловічих рук і життів, тепер потребувала невтомної і наполегливої праці жіночих рук. Жінки були всюди: орали, сіяли, будували.

Софія була бригадиром дорожньої бригади при будівництві мосту через Дніпро. В рідному колгоспі прославилася як бунтівниця-правдоборець. Якось навіть пішла сперечатися до голови колгоспу, просила покращити харчування робітників (на добу давали 3 галушки і 100 г хліба). Керманич колгоспу спочатку лише посміявся над наївною «товаришкою Сонькою», порадивши сміливій жінці шукати правди за 71 м під землею… Розгнівана Софія пожбурила в голову колгоспу стільцем. Довго боялася, що її арештують, проте минулося, а вже наступного дня бригада Софії мала добавку до обіду.

Усе своє життя Софія Сидорівна пропрацювала в колгоспі. За її плечима лише 3 класи лікнепівської освіти, проте справжня мудрість цієї жінки – життєва.

На всі питання про секрет свого довголіття бабуся Софія відповідає, що він – у чистоті віри й природи. Замолоду, каже бабуся, напилася сили незайманої природи, чистої води з криниць, солодкого, не отруєного газами повітря, їла й ходила по ще не зґвалтованій отрутохімікатами землі. Єдиними ліками й косметикою були трави.

Друга чистота – духовна – незмінно жила в її серці. Саме віра в Бога і людей допомогла бабусі Софії пройти весь її нелегкий життєвий шлях, не оступившись, працею і материнством вписавши в історію людства неповторну столітню історію життя української жінки.

Наталка Бардалим

2 5 1 5 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (2 голоси(ів))
Додати коментар

Cookies допомагають нам поліпшити наш веб-сайт і підбирати інформацію, яка підходить саме вам. Використовуючи цей веб-сайт, ви погоджуєтеся з тим, що ми використовуємо cookies. Якщо ви не згодні – залиште цей веб-сайт.
Детальніше Приймаю